Думаю, існує безліч шляхів до того щоб стати українцем. І на жаль, не менше аби втратити свою ідентичність. Ми живемо наразі в умовах війни, коли чимало людей, які багато років були громадянами, в яких є паспорт України, прокинулися для того аби стати українцями. Часто наводжу приклад Леоніда Мосендза, який на початку Першої Світової був російським офіцером-малоросом, шанувальником Російської імперії, а в 1918 році вже у лавах армії Петлюри. Таке я бачив на прикладі своїх знайомих. Найпарадоксальніше, це історія про одного з засновників "ДНР", який не тільки не підтримав спецоперацію "Російська весна", а пішов зі зброєю воювати за Україну. Рядовим добровольцем. Як він визнавав сам, він усвідомив, що як і його батько і окремі друзі, він є українцем. І тому буде боронити Україну. Водночас, я би підкреслив, що бути українцем це процес довжиною в життя. Який є достатньо цікавим шляхом набуття знань про свій народ і зрештою, про себе. Провідна роль у формуванні ідентичності залишається за освітою, батьками, культурними надбаннями. І на наше щастя, не тільки ними - знаю цілу генерацію молодих українців/українок з Донецька, які ще до війни перейшли на спілкування українською, всупереч волі батьків та оточення.
Немає коментарів:
Дописати коментар