Олег Чистопольцев

Цей допис багатьом буде неприємним, незручним.

Але я його напишу.

Бо часто саме з усвідомлення проблеми починається її вирішення.

Багато, хто знає, що я перейшов на українську і зараз активно "топлю" за неї.

І мені часто доводиться чути таке - тобі ж та багатьом російськомовним громадянам України язьік не завадив піти її захищати. Тому типу #какая_разница

Так, я й багато (більшість) моїх побратимів на початку війни були російськомовними. Згодом, зрозумівши важливість мови, багато хто перейшов на українську.

Таїсія, продавець

Я народилася і виросла в невеликому смт на Харківщині, де в побуті розмовляли суржиком та російською, а українською мовою - на паперах і в школі на уроках.
Після початку війни з Росією, мовне питання вибухнуло новою рушійною силою. Мова стала таким собі своєрідним маркером визначення "свій-чужий".
Всередині мене й дотепер зріє бунт: скільки років ми незалежні, а й досі багато хто за старою звичкою говорить російською, відводячи мовне питання на задній план. Особисто для мене російська мова є і буде мовою ворога.

Андрій Руденко

Мої батьки народились в Харківській області, проте більшу частину життя вони прожили в Харкові, де я і народився.

Десь до середини двохтисячних, у великих містах українська сприймалась, як щось «сільське», «не модне» і часто молодь, яка переїздила з області у великі міста, втрачала свою самоідентифікацію та мову й легко переходила на російську. Я вважаю це один із головних факторів російської агресії.

У мене в сім’ї батьки мало говорили українською, проте головне, що батьки були проукраїнських поглядів і завжди мене підтримували, як активного учасника революцій та в цілому у громадській діяльності.

Ганна Чуркіна

Я - Ганна Чуркіна, і я перейшла на українську 9 років тому. Мені - 45 років. Я координатор проєктів ГО Інформаційний Центр "Майдан Моніторинг", член ГО "Автомайдан Харків" та організаторка Україномовного родинного клубу "Мовограй".

Народилася в російськомовній родині в Харкові, хоча мій батько в дитинстві розмовляв українською. У батька була україномовна родина, проте він змушений був йти до російськомовної школи, бо українських не було. Так згодом він став повністю російськомовним. Все своє життя він мріяв, щоб хоча б онуки розмовляли українською.

Коли я замислююсь, що саме стало тим поштовхом, який змінив моє ставлення до мови, то важко однозначно сказати. 

Володимир Філіпов

Зараз доречно висловлююсь від себе особисто:

Так, мені соромно, що російська - моя рідна мова зараз, а насправді дуже із давно, є мовою окупантів України!

Тому я сгоден робити помилки в публічному просторі, але свідомо спілкуюся українською.

Тім більше, коли це стосується спілкування на державному рівні, з державного джерела інформаційного потоку, особливо в такий складний час як зараз.