Українською зі мною говорили мій дідусь Микола Семенович та бабуся Роза Іллівна, які були українськими філологами. Українською зі мною говорить мій батько. Я ж почав говорити публічно українською в Донецьку з 10 класу, коли зрозумів, що більше не хочу соромитися ані себе, ані своєї мови.
Мова для мене більше ніж маркер, бо з свого досвіду життя в Донецьку - я знав з першої секунди як ставиться мій співрозмовник - ні, не до мови, а до України. Я не знаю, яким дивом, але у мене завжди знаходилися україномовні співрозмовники, з якими наші вправи з мови швидко переростали у громадські акції, конференції, мітинги, пікети.
