четвер, 21 лютого 2019 р.

Станіслав Федорчук ч.2

Українською зі мною говорили мій дідусь Микола Семенович та бабуся Роза Іллівна, які були українськими філологами. Українською зі мною говорить мій батько. Я ж почав говорити публічно українською в Донецьку з 10 класу, коли зрозумів, що більше не хочу соромитися ані себе, ані своєї мови.
Мова для мене більше ніж маркер, бо з свого досвіду життя в Донецьку - я знав з першої секунди як ставиться мій співрозмовник - ні, не до мови, а до України. Я не знаю, яким дивом, але у мене завжди знаходилися україномовні співрозмовники, з якими наші вправи з мови швидко переростали у громадські акції, конференції, мітинги, пікети.

А однією з подоланих вершин стало створення у Донецьку першого україномовного сайту Портал неполітичних новин Донеччини, який став одним з небагатьох островів через який ми могли лобіювати важливі питання історичної пам'яті, боротися з місцевим русотяпством, робити свої журналістські розслідування, інформувати місцеву громаду про важливі новини та майбутні події - українською. Мені дуже жаль, що після 8 років безперервної роботи редакція була вимушена припинити діяльність та чимдуж тікати у безвість.
Окрема сторінка української Донеччини - це практично постійна боротьба за українські школи, яку починали наші батьки та продовжили ми.
Сьогодні я можу впевнено сказати, що шлях до вивчення та запровадження української, це правдивий шлях до майбутньої справжньої України. Як прокинулася Україна для опору російському окупанту, так вона прокинеться і до власної мови. Давайте докладати максимум зусиль аби наша українська була мовою всього, що ми робимо. Незалежно від того, йдеться про книжку, товар чи послугу.
Підтримуймо тих, хто тільки починає вчити мову або соромиться нею послугуватися - немає людей, які знають навіть власну мову до останньої титли, адже межі у вправності - не існує.


Мова завжди на часі, бо саме нею твориться культура, яка є первинною по відношенню до всього,
 що нас оточує в людському світі. Час для закону про українську мову давно настав, як і для усвідомленого кроку для нашого мовного суверенітету.
Станіслав Федорчук

Немає коментарів:

Дописати коментар