В’ячеслав Омельченко

1 березня 2014 року під час антимайданіського штурму в Харкові я опинився зовні, а не всередині ОДА. Просто тому що товариш захотів ще постояти на мітингу, а не у будівлі, я й не потрапив під лінчування майданівців.
Наступного дня я пішов в кіно, щоб трохи розвіятись. Але тоді розвіятися не вийшло, бо давали «Трудно быть богом» Гєрмана — в’язку чорно-білу російську стрічку, позбавлену всякої надії. Ніби Росія. Ніби ХНР. Ніби країна непереможного Антимайдану.

Мабуть, моя українська — це наслідок того лінчування, під яке я ледь не потрапив. І цього фільму — тоді ніби подув сильний вітер і видув з голови усе зайве.

https://nashkiev.ua/zhournal/lyudi/yak-ya-perestav-boyatisya-i-zagovoriv-oukrainskoyu-tri-istorii-kolishnih-rosiyskomovnih.html