Марина Мірзаєва

Повернулися з фільму «Чорний ворон».

Одразу скажу, що дівчина на фото сформувалася як націоналістка у шістнадцять років. Від того часу не було і дня, аби я заперечила свої погляди, а навпаки - щоденно поглиблюю їх у глибші сутності, що деяким здається, мов я відійшла від тих ідей. Ні, друзі і недруги, почала просто більше читати))

А націоналізм мій почався навіть не з любові до історії. А з тої книжечки, яка не пам’ятаю як потрапила до мене, отже, книжечки Василь Шкляр «Чорний ворон». Потім вже був Горліс-Горський, книги про УПА. Саме відтоді, у домайданівський період (ви теж, мабуть, часто використовуєте це формулювання «до і після»?) почала говорити українською мовою, за яку у 2019 році у моїй країні - вбивають.

Як же до душі був тоді мені образ знаменитого отамана. Як надихнув чин отаманши! І досі у своїх дівочих мріях бачу себе не панянкою у сукні, як звично багатьом дівчатам, а тою Марусею у кожуху, на коні та шаблюкою.

Книга «Чорний ворон» для багатьох моїх однодумців, що не народилися у сім’ях україномовних та націоналістів, була особливою. Ми почали формуватися разом із нею і формувати своє середовище.

Ви можете уявити наскільки інтимним є той час переродження? Якою особливою є книга Шкляра? Тому я відверто хвилювалася за кінострічку.

Maryna Mirzaeva

Але фільм, на диво, вийшов іншим. Фільм - не книга. А захоплюючий бойовик із доброю грою акторів та правильними меседжами. Актуальний у своїй появі саме сьогодні і саме зараз.

І хоч отаманщина для мене нині - не найліпша сторінка нашої історії. Але це не про Холодний Яр, не про Ворона і братів Чучупаків, не про Марусю та тих залишенців, які боролися за свої ідеї до жахливого голоду 33-го. Я можу багато писати свої роздуми на цю тему, але. Це та героїка, яка виховала нас і навчила. Яка познайомила із гаслом «Воля України або смерть». Стала присягою для усіх тих, хто продовжує цю війну за Україну.

Я маю тату, де пише «УПА». Так ось - це уособлення двох визвольних змагань ХХ ст.. Адже Повстанською Армією йменувалися ще загони Тютюнника, які пішли на останню спробу повернути Україну у Другому зимовому поході 1921 р..

Тому я вітаю і дякую усім тим, хто робить нашу історію популярною. Хто пише і пам’ятає про героїв.

Дякую, пане Василю, що ви є у нас. Що написали цю книгу і зробили «Чорного Ворона» вічним у нашій пам’яті! Він переміг у цій війні. Переможе й Україна.