Розмовляти українською легко. Головне, підготуватися і наважитися – решта піде, як по маслу. Коли минулого літа перед відпочинком на Одещині я вирішив, що буду говорити всюди українською (а до цього це була малинівська говірка вдома й слобожанська російська на роботі), то я вже був до цього готовий не лише ментально, а й практично. Що ж я для цього зробив?
По-перше, максимально зачистив власний інфопростір. Ще з весни 2015 я перестав читати будь-які тексти російською мовою. Під текстом я розумію допис мінімум на 1000 знаків. Для новин є українські служби світових медійних корпорацій на кшталт ВВС або DW, є Тиждень, є й інші портали новин українською мовою. Для аналітики теж вистачало контенту. По роботі я або сам писав, або ж шукав матеріали англійською. Книжки – виключно українською: повірте, є що почитати на нашій мові – і сучасного, й класики. У мене вже черга стоїть з книжок українською, до яких у мене руки ще не дійшли через брак часу. Фільми й серіали – виключно українською: тут дуже допомогла Толока (toloka.to).
Крім того, знайшов для дітей Ютуб-канали з мультиками українською мовою (Янко Гортало, З любов’ю до дітей, Ivan Mazepa – тут першими виклали Свинку Пеппу українською), накачав мультсеріалів українською (Фінеас і Ферб – старшому, Томас і друзі – меншому). Так, нам дуже не вистачає мультсеріалів українського виробництва: про Котигорошка і Живчика непогано, але явно поступається тим же Фіксикам і Барбоскіним (хто б узявся їх перекласти – ціни б вам не було, готовий навіть грошей підкинути), яких мої хлопці дуже полюбляють. Але казати, що діткам нічого подивитися на українській мові – не варто, бо це буде відвертою брехнею.
По-друге, всюди й за будь-яких обставин почав писати виключно українською мовою. На ФБ я започаткував серію “Рекрутинг як він є”. Були (і є!) й довгі дописи-роздуми тут же. Писати виявилося не важко. Так, іноді доводилося ритися в словниках (рекомендую,http://r2u.org.ua/), щоб знайти найвлучніший переклад з англійської або російської чи й просто подивитися, як той чи інший вислів подають класики, але за щоденної практики власний словник швидесенько набивається усталеними виразами й зворотами. Найцікавіше, що я помітив за собою останнім часом: будь-який текст кирилицею я починаю читати українською – мовна парадигма, все ж, зрушилася. На це пішов майже рік, але своєї мети я таки досяг. До речі, цікаве спостереження: після того, як починаєш сприймати російську як іноземну, мозок автоматично намагається знаходити питомо українські відповідники до запозичених термінів для тої професійної царини, в якій ти задіяний: так у мій словник потрапили слова «наймач» (на противагу «рекрутеру»), «наймання» («рекрутинг») та інші. Й мозок це сприймає цілком нормально й не відчуває якогось дискомфорту.
По-третє, не дивіться ТВ. Взагалі. Виняток можна зробити хіба що для львівських каналів, де російську Ви не почуєте. Решта каналів у нас страждає на тяжку форму мовної шизофренії, а ви ж не хочете, щоб ваша мова хворіла, правда ж? Є купа спеціалізованих каналів на Ютубі українською мовою, де можна і дізнатися необхідну інформацію, і поповнити власний словниковий запас, і розважитися (http://figli.pp.ua/…/ukrajinskyj-jutub-spysok-kanaliv-ukraj…). Так, для вас зникнуть такі передачі, як Камєді-Клаб, Вєчєрній Квартал, Рассмєши коміка та інші Лігі Смєха/КеВееНи у виконанні всюдисущого Кварталу з криворізької промзони, для якого тексти пише росіянин із Тамбова, але після того, як ви їх не подивитеся кілька місяців, то назад повертатися елементарно не захочеться. Повірте, сам через це пройшов – знаю. Слухайте пісні українською: їх дійсно – море, й на будь-який смак. Теж перевірено на власному досвіді. Зараз ось є М2, є ще кілька музичних каналів, де звучить виключно українська музика, є низка інтернет-радіо, де ви не знайдете пісень іншими мовами, а лише нашою.
По-четверте, десь за місяць після того, як ви взялися зачищати свій інфопростір (можна й раніше, якщо відчуваєте впевненість), починайте говорити українською з незнайомими людьми: у транспорті, у крамницях, на вулиці, у відрядженнях до інших міст України. Для початку можна обходитися короткими фразами, щоб просто відчути смак мови, розкуштувати – як вона звучить з ваших вуст. Ідеальним варіантом було б, якби це тренування можна було б перенести у площину сімейного спілкування, бо як не крути, а саме з сім’єю людина розмовляє чи не найбільше.
По-п’яте, не бійтеся. Найбільше у переході на українську може завадити саме невпевненість, що вас не зрозуміють або почнуть кепкувати. Як показав рік практики у найрусифікованіших містах Харківщини (Харків і Чугуїв), всі чудово розуміють українську мову. Іноді переходять на українську у відповідь, іноді це виглядає дещо кострубато, але в жодному разі не просіть співбесідника повернутися на російську, а навпаки заохочуйте, щоб той продовжував говорити українською: цілком можливо, що йому захочеться її вдосконалити, а згодом і перейти на неї.
Щодо кепкування: просто запропонуйте нахабі говорити повсякчас українською. Насміхатися можуть тільки ті, хто сам з цього приводу комплексує, тому звертати увагу на цих людей не варто.
Найбільше у переході на українську може завадити саме невпевненість, що вас не зрозуміють або почнуть кепкувати. Як показав рік практики у найрусифікованіших містах Харківщини (Харків і Чугуїв), всі чудово розуміють українську мову
Ну, й наостанок: насолоджуйтесь власною українською. Смакуйте її. Плекайте її щодня, розвивайте. Читайте освітні портали (наприклад,http://ukr-mova.in.ua/, http://slovnyk.ua/ або http://language-policy.info/), цікавтеся історією мови та України, звичайно ж, не забувайте про сучасність, бо нині теж відбувається достатньо визначальних подій у життєписі нашого народу.
Але в жодному разі не перетворюйтеся на мовного пуриста, бо мова не може бути застиглим еталоном. Вона жива й різнобічна. Десь може вас шокувати, десь захопити так, що аж подиху не стане. Тільки та мова матиме майбутнє, яка буде бажаною на всіх щабелях життя народу – від малоосвічених жителів спальних районів мегаполісів до науковців з непересічним рівнем інтелекту, від завсідниць модних салонів до бійців на фронті.
Українська має звучати всюди і по всякому: кострубато й ідеально, з діалектизмами й без, із новотворами й запозиченнями. Це не означає, що у нас не має бути Інституту української мови, який би слідкував за розвитком мови й мав повноваження впроваджувати новотвори в медіа й літературу. Як показав приклад Інституту національної пам’яті, такі установи необхідні, але вони просто зобов’язані бути під пильним наглядом спільноти мовознавців і, певним чином, небайдужих громадян. Але це вже зовсім інша історія, яка не дуже то й стосується моїх спостережень за тим, як можна перейти на українську без надто великих зусиль.
Немає коментарів:
Дописати коментар