Мої батьки народились в Харківській області, проте більшу частину життя вони прожили в Харкові, де я і народився.
Десь до середини двохтисячних, у великих містах українська сприймалась, як щось «сільське», «не модне» і часто молодь, яка переїздила з області у великі міста, втрачала свою самоідентифікацію та мову й легко переходила на російську. Я вважаю це один із головних факторів російської агресії.
У мене в сім’ї батьки мало говорили українською, проте головне, що батьки були проукраїнських поглядів і завжди мене підтримували, як активного учасника революцій та в цілому у громадській діяльності.
Я закінчив російськомовну школу, яка за сутністю навчання просто відбивала бажання бути собою, бути українцем, де всі говорили та думали зовсім не як я хотів.
Моя історія переходу на українську розпочалася у період школа-університет.
Під час Помаранчевої революції, коли я був студентом, я зустрів багато друзів які говорили, а ще більше діяли як українці. І це мене гартувало.
Далі була довга громадська/політична діяльність і вже в 2013-2014 році, для мене не було ніяких нових викликів, ще одна революція/АТО/ООС (як волонтер) давали чіткі маркери, що мова це фактор збереження самоідентифікації та збереження держави.
Так, багато хто ще говорить російською, проте ментально - значна частина вже готова перейти на рідну мову.
І цей перехід - не нав’язування, а повернення до свого - того що у нас відібрали силою.
Любіть своє і плекайте до розвитку і тільки так ми змінимо наш український Світ.
Немає коментарів:
Дописати коментар