Свою національність я сприймала завжди, як належне. Ніколи, наскільки я пам'ятаю, я не вважала себе ''рускім чєловєком''.
Моя батьки - українці. Родичи з українського села. Куди я їздила змалку, одразу починаючи розмовляти там суржем.
Але. Я ніколи до недавна не усвідомлювала насправді, що це означає: я - українка.
Я росла в російськомовному Харкові і років до 20ти з гаком була абсолютно аполітична. Ні, я знала, що комуняки - суцільне зло, знала про Голодомор, про постійне довління над нами рашки.
Але все це знання абсолютно не заважало мені існувати, спілкуватись з росіянами, слухати й дивитись російське, мене не зачіпало шовіністьске і зверхнє становлення до ''хохлів'' скрізь, де це тільки можливо. Як, наприклад, я могла дивитись і мені подобався фільм ''Брат 2''- для мене це зараз загадка.
