Юрій Макаров

У мене перехід (на українську мову - В.Х.) не відбувся одномоментно. Я росіянин із часткою української крові (та ще кількох європейських), і повністю відмовлятися від своєї ідентичності було би кроком нещирим. Мені були огидні автоматична перевага, якою за часів моєї молодості користувалися російськомовні росіяни, та прихована, але дуже відчутна дискримінація всього українського.

Потім так склалося, що україномовні тексти й люди стали для мене комфортним і, по суті, єдиним можливим середовищем. Одного дня я зрозумів, що писати, читати, говорити й думати українською мені простіше. Ось і все!

Труднощі, звісно ж, були, адже я журналіст і заробляю собі на життя словами. Побутового володіння мовою для цього замало. Але, з іншого боку, я філолог, більше того, фаховий викладач французької. 

Найцінніші уроки отримав під час роботи на телеканалі «1+1», мої редакторки Ольга Чернілевська та Валентина Левицька просто правили мої тексти, а я аналізував їхні виправлення. Звісно, не всім так пощастило. Нормального підручника української для російськомовних досі немає.

Мої поради для тих, хто хоче перейти на українську – читати, слухати, говорити. Піти на курси, якщо є можливість. І не соромитися. На жаль, україномовні українці перебувають у полоні забобону, який їм накидали впродовж усієї імперської історії, — що українська й російська дуже подібні. Тому україномовний переконаний, що російськомовному так само легко розмовляти українською. Тож треба час від часу долати недоброзичливість, але нагорода того варта. Нагорода – в сенсі того, що ти перестав бути якоюсь мірою німим.
https://nashkiev.ua/zhournal/lyudi/yak-ya-perestav-boyatisya-i-zagovoriv-oukrainskoyu-tri-istorii-kolishnih-rosiyskomovnih.html