Оксана Зайцева

Oksana Zaytceva На самперед це всмоктується з молоком матері! Мене зробило свідомою українкою виховання у родині. Мені батько ще в 80-х ріках, коли була можливість не вивчати українську мову казав: « Ти УКРАЇНКА. Тому ти повинна знати свою мову!» Дітей зі східної України треба вивозити в Карпати, організовувати патріотичні табори, щоб вони ковтнули карпатського повітря і «інфікувалися» « Бандерським синдромом»!!! ))))

Іван Богдан

Дивно, але майже аналогічне запитання нещодавно було задано мені одною іноземною особою. Відповідь була приблизно така: я люблю свою землю, річки та гори, степи та ліси. Мирна, квітуча, чарівна Україна. Але коли на неї прихали російські танки – я став справжнім українцем. Українцем в крові, пилу, вогні і зі зброєю в руках!!! Я перетворився з «трутня» в захисника своєї землі!

Володимир Філіпов

На мій власний погляд, перший крок - це розуміння історії своєї країни, бажання знати її та потрібність ділиться знаннями з іншими.
Без історичної пам'яті неможливо бути українським громадянином, і справи тут не в «національній приналежності», а в приєднанні особисто кожного до соборної спільності - до Соборної Незалежної України.

Микола Дзюбінський

так само, як стають словаком, чехом чи поляком :) власне, приналежність до мовно-етнічної спільноти - якщо коротко.
- а якщо ширше?

- ну від малечку - живеш-слухаєш-стаєш. :) власне, не обов'язково змалечку: наприклад, мій тато виховувався мамою-словачкою в селі на Волині, де були словацькі русини, залишки чехів, їден москаль..
але "усереднене" середовище було ридзо українське - тому він _тоді_ вже до певної міри формувався як українець. а от в армії став "русскім" - (амбівалентність в молодому віці - вона така).

Женя Дісс (Євгенія Левінштейн)

Тут запитують, що для мене Україна.
Спочатку були діти друзів та друзі дітей, які раптом перейшли на українську. Надворі був 2004. Моя Україна тоді почалась.
Україна для мене - країна дітей. Нічого мені так не важливо, ніякі героїчні та трагічні сторінки історії не бентежать мене так, як діти. Минуле - це чудово, але моя Україна - це сьогодення і майбутнє.
Діти сходу. Ті, кому зараз менше семи років, і які пам'ятають тільки війну. Ті, хто розмовляє українською, але не розуміє цього. Ті, хто мешкає біля блок-постів, поміж блок-постами, і малює українські прапори. Де найпатріотичніші діти? В Золотому, на лінії роззмежування, де ж ще! Хто краще за усіх малює Тараса, ілюструє Лесю? Наші, із Золотого!

Роман Кушнарьов

Розмовляти українською легко. Головне, підготуватися і наважитися – решта піде, як по маслу. Коли минулого літа перед відпочинком на Одещині я вирішив, що буду говорити всюди українською (а до цього це була малинівська говірка вдома й слобожанська російська на роботі), то я вже був до цього готовий не лише ментально, а й практично. Що ж я для цього зробив?

По-перше, максимально зачистив власний інфопростір.

Анатолій Родіонов

"Я розкажу про свою мотивацію. Я травні 2015 року я став командиром 13 омпб. Коли командир віддає накази то підрозділи чи окремі військові мають їх виконувати. Я віддав наказ молодому тоді командиру 1-ї роти, капітану Косенко Сергію, про висунення роти на передок. З часом ротний мені доповів, що рота відмовляється виходити. Я поїхав в підрозділ( на опорник) і побачив розвалену і напівп'яну роту. Зі строю до мене звернулися з питанням - "А яка буде наша мотивація?" Я сказав: "Я не знаю яка у Вас мотивація і чого Ви взагалі прийшли, якщо задаєте таке питання, але я скажу яка в мене мотивація! У мене в Красноармійську родина і домівка.