Пол Монандіз

Альоша
Ірина Кокотюха
Олег Щербина
Ольга Светлічна
Сестри Артеменки
Микола Коробко
Оксана Войтенко
Ігор Чайка
Володимир Балук
Анатолій Щекун

Олександр Терещенко

Народився я в старовинному козацькому селі Мигія, що на Півдні України. Попри те, що моя мама вчителювала в місцевій школі за фахом російська мова та література, спілкувалися ми виключно суржиком. Власне, як і всі навколо. Ця дивна суміш двох мов, безжально вирізняла представників селянства в будь-якому товаристві. В міру зростання, я все більше комплексував від того нашого суржику, коли опинявся в міському середовищі. Вступ до інституту та особливо дворічна служба в сов‘єтській армії, остаточно розв'язували мовне питання. До слова сказати, своє соціальне походження, як і рідний суржик я ніколи не забува і не соромився. Приїжджаючи у своє село завжди розмовляв, так само як і всі навколо.

Світлана Рижикова

Маю особисту історію про справжню дискримінацію особисто себе. В дитинстві. До того ж ускладнену тим, що я не тільки не знала тоді ще самого слова дискримінація, але й взагалі не розуміла, що відбувається навколо мене.
Почну з того, що я маю унікальний випадок для нашого міста. Так сталося, що за родинних обставин, а саме через розділення моїх батьків за совєтським розподілом - тата залишили працювати в Харкові, а маму, одразу після тримісячної декретної відпустки, відправили працювати інженером на хімічний комбінат десь у тоді Дніпропетровській області з проживанням у гуртожитку, а я виховувался у бабусі. Виховувалася українською мовою, ходила до українських ясел, потім українського садка. Заговорила українською. Російську не знала взагалі.

Олег Чистопольцев

Цей допис багатьом буде неприємним, незручним.

Але я його напишу.

Бо часто саме з усвідомлення проблеми починається її вирішення.

Багато, хто знає, що я перейшов на українську і зараз активно "топлю" за неї.

І мені часто доводиться чути таке - тобі ж та багатьом російськомовним громадянам України язьік не завадив піти її захищати. Тому типу #какая_разница

Так, я й багато (більшість) моїх побратимів на початку війни були російськомовними. Згодом, зрозумівши важливість мови, багато хто перейшов на українську.

Таїсія, продавець

Я народилася і виросла в невеликому смт на Харківщині, де в побуті розмовляли суржиком та російською, а українською мовою - на паперах і в школі на уроках.
Після початку війни з Росією, мовне питання вибухнуло новою рушійною силою. Мова стала таким собі своєрідним маркером визначення "свій-чужий".
Всередині мене й дотепер зріє бунт: скільки років ми незалежні, а й досі багато хто за старою звичкою говорить російською, відводячи мовне питання на задній план. Особисто для мене російська мова є і буде мовою ворога.

Андрій Руденко

Мої батьки народились в Харківській області, проте більшу частину життя вони прожили в Харкові, де я і народився.

Десь до середини двохтисячних, у великих містах українська сприймалась, як щось «сільське», «не модне» і часто молодь, яка переїздила з області у великі міста, втрачала свою самоідентифікацію та мову й легко переходила на російську. Я вважаю це один із головних факторів російської агресії.

У мене в сім’ї батьки мало говорили українською, проте головне, що батьки були проукраїнських поглядів і завжди мене підтримували, як активного учасника революцій та в цілому у громадській діяльності.

Ганна Чуркіна

Я - Ганна Чуркіна, і я перейшла на українську 9 років тому. Мені - 45 років. Я координатор проєктів ГО Інформаційний Центр "Майдан Моніторинг", член ГО "Автомайдан Харків" та організаторка Україномовного родинного клубу "Мовограй".

Народилася в російськомовній родині в Харкові, хоча мій батько в дитинстві розмовляв українською. У батька була україномовна родина, проте він змушений був йти до російськомовної школи, бо українських не було. Так згодом він став повністю російськомовним. Все своє життя він мріяв, щоб хоча б онуки розмовляли українською.

Коли я замислююсь, що саме стало тим поштовхом, який змінив моє ставлення до мови, то важко однозначно сказати.