Ганна Чуркіна

Я - Ганна Чуркіна, і я перейшла на українську 9 років тому. Мені - 45 років. Я координатор проєктів ГО Інформаційний Центр "Майдан Моніторинг", член ГО "Автомайдан Харків" та організаторка Україномовного родинного клубу "Мовограй".

Народилася в російськомовній родині в Харкові, хоча мій батько в дитинстві розмовляв українською. У батька була україномовна родина, проте він змушений був йти до російськомовної школи, бо українських не було. Так згодом він став повністю російськомовним. Все своє життя він мріяв, щоб хоча б онуки розмовляли українською.

Коли я замислююсь, що саме стало тим поштовхом, який змінив моє ставлення до мови, то важко однозначно сказати. 

Володимир Філіпов

Зараз доречно висловлююсь від себе особисто:

Так, мені соромно, що російська - моя рідна мова зараз, а насправді дуже із давно, є мовою окупантів України!

Тому я сгоден робити помилки в публічному просторі, але свідомо спілкуюся українською.

Тім більше, коли це стосується спілкування на державному рівні, з державного джерела інформаційного потоку, особливо в такий складний час як зараз.

Марина Мірзаєва

Повернулися з фільму «Чорний ворон».

Одразу скажу, що дівчина на фото сформувалася як націоналістка у шістнадцять років. Від того часу не було і дня, аби я заперечила свої погляди, а навпаки - щоденно поглиблюю їх у глибші сутності, що деяким здається, мов я відійшла від тих ідей. Ні, друзі і недруги, почала просто більше читати))

А націоналізм мій почався навіть не з любові до історії. А з тої книжечки, яка не пам’ятаю як потрапила до мене, отже, книжечки Василь Шкляр «Чорний ворон». Потім вже був Горліс-Горський, книги про УПА. Саме відтоді, у домайданівський період (ви теж, мабуть, часто використовуєте це формулювання «до і після»?) почала говорити українською мовою, за яку у 2019 році у моїй країні - вбивають.

Юрко Винничук

Замислився я днями над дилемою: що мене зробило свідомим українцем, може, навіть націоналістом, але без ідіотизмів Тягнибока (класична вже і замовна промова на горі Яворина), Білецького (конфедерація з Росією зі столицею в Києві і при цьому ще й обов’язковий антисемітизм) чи Яроша (геть від НАТО і Євросоюзу).

В кожному разі, в КҐБ мені приписували націоналістичні погляди, бо так чекістів інформували їхні стукачі. Але коли я змушений був писати пояснення, то завше додавав «буржуазно-націоналістичні» погляди.

Станіслав Федорчук ч.2

Українською зі мною говорили мій дідусь Микола Семенович та бабуся Роза Іллівна, які були українськими філологами. Українською зі мною говорить мій батько. Я ж почав говорити публічно українською в Донецьку з 10 класу, коли зрозумів, що більше не хочу соромитися ані себе, ані своєї мови.

Мова для мене більше ніж маркер, бо з свого досвіду життя в Донецьку - я знав з першої секунди як ставиться мій співрозмовник - ні, не до мови, а до України. Я не знаю, яким дивом, але у мене завжди знаходилися україномовні співрозмовники, з якими наші вправи з мови швидко переростали у громадські акції, конференції, мітинги, пікети.

В’ячеслав Омельченко

1 березня 2014 року під час антимайданіського штурму в Харкові я опинився зовні, а не всередині ОДА. Просто тому що товариш захотів ще постояти на мітингу, а не у будівлі, я й не потрапив під лінчування майданівців.
Наступного дня я пішов в кіно, щоб трохи розвіятись. Але тоді розвіятися не вийшло, бо давали «Трудно быть богом» Гєрмана — в’язку чорно-білу російську стрічку, позбавлену всякої надії.

Сергій Фоменко

Був російськомовним київським підлітком. У 23 роки почав говорити українською . На це мене надихнули класні тексти популярних тоді рок-гуртів «ВВ» та «Брати Гадюкіни». Мій вибір української мови для щоденного спілкування був імпульсивним кроком, свідомим цей вибір став трохи пізніше.
Спочатку мої друзі (виключно російськомовні) дивувалися цьому і підколювали мене.