Марина Мірзаєва

Повернулися з фільму «Чорний ворон».

Одразу скажу, що дівчина на фото сформувалася як націоналістка у шістнадцять років. Від того часу не було і дня, аби я заперечила свої погляди, а навпаки - щоденно поглиблюю їх у глибші сутності, що деяким здається, мов я відійшла від тих ідей. Ні, друзі і недруги, почала просто більше читати))

А націоналізм мій почався навіть не з любові до історії. А з тої книжечки, яка не пам’ятаю як потрапила до мене, отже, книжечки Василь Шкляр «Чорний ворон». Потім вже був Горліс-Горський, книги про УПА. Саме відтоді, у домайданівський період (ви теж, мабуть, часто використовуєте це формулювання «до і після»?) почала говорити українською мовою, за яку у 2019 році у моїй країні - вбивають.

Юрко Винничук

Замислився я днями над дилемою: що мене зробило свідомим українцем, може, навіть націоналістом, але без ідіотизмів Тягнибока (класична вже і замовна промова на горі Яворина), Білецького (конфедерація з Росією зі столицею в Києві і при цьому ще й обов’язковий антисемітизм) чи Яроша (геть від НАТО і Євросоюзу).

В кожному разі, в КҐБ мені приписували націоналістичні погляди, бо так чекістів інформували їхні стукачі. Але коли я змушений був писати пояснення, то завше додавав «буржуазно-націоналістичні» погляди.

Станіслав Федорчук ч.2

Українською зі мною говорили мій дідусь Микола Семенович та бабуся Роза Іллівна, які були українськими філологами. Українською зі мною говорить мій батько. Я ж почав говорити публічно українською в Донецьку з 10 класу, коли зрозумів, що більше не хочу соромитися ані себе, ані своєї мови.

Мова для мене більше ніж маркер, бо з свого досвіду життя в Донецьку - я знав з першої секунди як ставиться мій співрозмовник - ні, не до мови, а до України. Я не знаю, яким дивом, але у мене завжди знаходилися україномовні співрозмовники, з якими наші вправи з мови швидко переростали у громадські акції, конференції, мітинги, пікети.

В’ячеслав Омельченко

1 березня 2014 року під час антимайданіського штурму в Харкові я опинився зовні, а не всередині ОДА. Просто тому що товариш захотів ще постояти на мітингу, а не у будівлі, я й не потрапив під лінчування майданівців.
Наступного дня я пішов в кіно, щоб трохи розвіятись. Але тоді розвіятися не вийшло, бо давали «Трудно быть богом» Гєрмана — в’язку чорно-білу російську стрічку, позбавлену всякої надії.

Сергій Фоменко

Був російськомовним київським підлітком. У 23 роки почав говорити українською . На це мене надихнули класні тексти популярних тоді рок-гуртів «ВВ» та «Брати Гадюкіни». Мій вибір української мови для щоденного спілкування був імпульсивним кроком, свідомим цей вибір став трохи пізніше.
Спочатку мої друзі (виключно російськомовні) дивувалися цьому і підколювали мене.

Юрій Макаров

У мене перехід (на українську мову - В.Х.) не відбувся одномоментно. Я росіянин із часткою української крові (та ще кількох європейських), і повністю відмовлятися від своєї ідентичності було би кроком нещирим. Мені були огидні автоматична перевага, якою за часів моєї молодості користувалися російськомовні росіяни, та прихована, але дуже відчутна дискримінація всього українського.

Вахтанг Кіпіані

Як ви стали таким, як ви є зараз?

Я жив з мамою та бабусею. Батьки рано розлучилися, але зберегли дуже добрі стосунки. Дитинство минуло на Північному Кавказі, в місті Новоросійську. Це історично так звана Чорноморщина, Кубань. Правда, там у радянський час все «зачистили», і сліди праминулої історії важко було знайти (хіба в мові ми чули українізми, навіть серед людей не українського походження). Наприклад, моя вірменська бабуся казала не «муравьи», а «комашки», «друшляк», «буряк» тощо.