понеділок, 6 лютого 2017 р.

Ігор Тодоров

Я походжу з російської родини. Хоча моя бабуся Марія Федорівна з Курської області (наших етнічних територій), вживала українські слова і мала дівоче прізвище Лазаренко. По батьківській лінії в роду були приазовські греки. Прабабуся не знала російської і говорила виключно грецькою…

Коли в другому класі почали вивчати українську, моя матуся не звільняла мене (хоча в класі було доста етнічних українців, яких батьки звільнили від вивчання  рідної мови). Оцінки з української в мене були не дуже, але в підсумку в атестаті мав «5» з української літератури і «4» з – з російської…
Став пишатися, що з України десь на початку 1970-х, коли потрапив до Москви, дуже сподобався фільм «Білий птах з чорною відмітиною».
Під час служби в армії  в ближньому Підмосков`ї вже з розумінням ставився до того, що мене називали хохлом!
Я з дитинства мав ліберальні погляди через сімейне виховання та регулярне прослуховування західних «ворожих» радіостанцій. Десь в кінці 1980-х зрозумів, що ліберальні перетворення в СРСР (Росії) не можливі за визначенням. Тому всебічно став на бік українського національно-визвольного руху. Брав участь у першому в Донецьку мітингу Народного Руху. В 1991 був заступником голови дільничої комісії на Референдумі. Голосував на перших президентських виборах за В'ячеслава Чорновіла.  Потім пощастило особисто познайомитися з В'ячеславом Максимовичем незадовго до його загибелі… На всіх подальших виборах голосував за НРУ і його наступників 
З 1993 року почав викладати на історичному факультеті Донецького державного університету українською. Відповідно до Закону про мови ще 1989 р., а саме з 2000 вже всі свої предмети викладав виключно українською. Так само українською мав всі публічні виступи (лекції на курсах при Донецькій облдержадміністрації, коментарі на радіо і телебаченні, наукові конференції тощо).
З появою соцмереж в своїх профілях також використовую виключно українську. Певен, що мова – то генотип нації і вважаю, що т.з. російськомовним українцям бракує політичної волі.
Після початку російської інвазії вимушений був залишити Донецьк і вже третій рік живу і працюю в Ужгороді. Закарпаття специфічний і непростий регіон. Тут, звісно, ліпші умови для українства, ніж в Донбасі, але пильність втрачати не можна!   

Ось таким чином доволі довго але незворотнє тривав процес трансформації мене, формально етнічного росіянина, в українця!   

Немає коментарів:

Дописати коментар