Я походжу з російської родини. Хоча моя бабуся
Марія Федорівна з Курської області (наших етнічних територій), вживала
українські слова і мала дівоче прізвище Лазаренко. По батьківській лінії в роду
були приазовські греки. Прабабуся не знала російської і говорила виключно грецькою…
Коли в другому класі почали вивчати
українську, моя матуся не звільняла мене (хоча в класі було доста етнічних
українців, яких батьки звільнили від вивчання рідної мови). Оцінки з
української в мене були не дуже, але в підсумку в атестаті мав «5» з
української літератури і «4» з – з російської…
Став пишатися, що з України десь на початку
1970-х, коли потрапив до Москви, дуже сподобався фільм «Білий птах з чорною
відмітиною».
Під час служби в армії в ближньому
Підмосков`ї вже з розумінням ставився до того, що мене називали хохлом!
Я з дитинства мав ліберальні погляди через
сімейне виховання та регулярне прослуховування західних «ворожих» радіостанцій.
Десь в кінці 1980-х зрозумів, що ліберальні перетворення в СРСР (Росії) не
можливі за визначенням. Тому всебічно став на бік українського
національно-визвольного руху. Брав участь у першому в Донецьку мітингу
Народного Руху. В 1991 був заступником голови дільничої комісії на Референдумі.
Голосував на перших президентських виборах за В'ячеслава Чорновіла. Потім
пощастило особисто познайомитися з В'ячеславом Максимовичем незадовго до його
загибелі… На всіх подальших виборах голосував за НРУ і його наступників
З 1993 року почав викладати на історичному
факультеті Донецького державного університету українською. Відповідно до Закону
про мови ще 1989 р., а саме з 2000 вже всі свої предмети викладав виключно
українською. Так само українською мав всі публічні виступи (лекції на курсах
при Донецькій облдержадміністрації, коментарі на радіо і телебаченні, наукові
конференції тощо).
З появою соцмереж в своїх профілях також
використовую виключно українську. Певен, що мова – то генотип нації і вважаю,
що т.з. російськомовним українцям бракує політичної волі.
Після початку російської інвазії вимушений був
залишити Донецьк і вже третій рік живу і працюю в Ужгороді. Закарпаття
специфічний і непростий регіон. Тут, звісно, ліпші умови для українства, ніж в
Донбасі, але пильність втрачати не можна!
Ось таким чином доволі довго але незворотнє
тривав процес трансформації мене, формально етнічного росіянина, в українця!
Немає коментарів:
Дописати коментар