Я відчув себе українцем, коли проводив літні шкільні канікули в селі Новоолександрівка у бабусі в Великомихайлівському районі, Одеської області. Був там такий дядько Вітя Українець, козак. Друг дитинства мого тата. Коли розпався СРСР в тому селі поставили прикордонну заставу, а через деякий час, її хотіли перенести подалі. Але дядько Вітя з селянами запротестували, тому що цілий взвод прикордонників для села був як повітря необхідний.
Свіжий струмінь в життя невеликого села і захист. Загалом послали вони куди подалі прикордонне начальство, відстояли прикордонників, у відповідь як шантаж припинилося постачання застави. Дядько Вітя. забив вівцю зі свого стада, звалив на плече мішок картоплі, в іншу руку взяв каністру з вином і поніс цей провіант на заставу. Голодна блокада застави не вдалася і прикордонне начальство, якому і так вистачало геморою в блогоустрої кордону молодої України, пішло на поступки. Ну а ми, пацанята, потім щоліта з молодими прикордонниками ганяли у футбол на колгоспному полі. А сільські дівчата повиходили за них заміж...
Немає коментарів:
Дописати коментар