Фоззі

Одного разу, давним-давно, я стояв у коридорі харківського інституту фізкультури і голосно обурювався неочікуваній появі в розкладі заліку з історії України. Нашвидку закрита Гуманітарна академія орендувала тоді в інфізі класи, в яких нас намагалися вчити журналістиці за радянськими підручниками. Я був жлоб, я пишався тим, що поєднував роботу на телебаченні зі стоянням на базарі і поводився відповідно. 

Пам'ятається, історію України нам вставили або замість, або на шкоду всесвітньої, ось я і намагався безрезультатно і голосно жартувати на цю тему – поверніть, мовляв.

Повз по вузькому коридору проходив якийсь літній дядечко, прислухався до дурощів і увігнав мене в ступор коротким питанням – чи хто-небудь в моїй сім'ї загинув від голоду або був репресований? Приблизно тоді я дізнався про те, що прадід був розстріляний в 37 році, у чому і змушений був зізнатися несподіваному співрозмовнику. 

І було мені сказано, що історія СРСР – це від сохи в космос для тих, хто готовий жити в нестямі, а історія України – це конкретно мій прадід, і, якщо я не хочу цього знати, то... Я, звичайно, заткнув фонтан. То був далеко не останній випадок, коли варто сказати «туше» і читати замість того, щоб говорити. 

Пізніше я дізнався, де саме ставиться наголос у слові український, що ми «в», а совки «на», жахнувся даним про фактичну заміну населення в Харківській області внаслідок декількох хвиль голоду і війни, а також отримав підтвердження давнього слуху про те, що краснопузі підірвали атомну бомбу в сотні кілометрів від мого будинку.

Фоззі - Олександр Сидоренко

Знимка із Всемережжя