Любов Лазука

Ще десять чи навіть шість років тому я б засміялася, адже відповідь очевидна: українкою я була завжди. Натомість тепер, проживши стільки років далеко від дому, я можу говорити на цю тему годинами. І без жодних на те жартів. Бо у всі ці роки я якраз і витратила на самоіндентифікацію.

Українство для мене, як і для багатьох дітей, починалося з бабиних казок, співанок і байок, що супроводжувалися її дзвінким сміхом. Досі наймелодійнішим для мене залишається щирий сміх і навіть завжди закохуюся саме у веселунів.

Разом з тим, розмови про Україну тоді не велися взагалі. Якщо на празниках захмелілі стриї чи вуйки і заводили мову щось про перших чи других москалів, то нам, малюкам, тоді не було ніякого діла до цього. Насправді, далі аніж за порогами рідного чи бабиного дому пісні та байки з підтекстом вже не можна було почути. Натомість у дитсадку зі стіни хитро мружив очі Ленін середнього віку. А потім, коли мене посвятили у жовтенята, то на п'ятикутній зірці вже був зображений дуже пампулатий і загодований малий Ленін. І вчителі розказували про піонерів, а ми з відкритим ротом дивилися на почесну варту біля пам'ятника невідомому солдату.

Не пам'ятаю як відбувався референдум, але врізався у пам'ять саме той день, коли проголосили Незалежежність України. Мама якраз мала пекти хліб і в печі потріскували дрова. Тато повернувся додому дуже збудженим, батьки довго говорили про незалежність і несподіваний кінець Союзу та комуністичній партії. Згадували як вони крилися і мали довго приховувати факт нашого хрещення, що відбувалося потай удома пізно увечері. А ще як у церкві, де хрестили маму, відкривали музей і тато мав очолювати колону комуністів і урочисто занести до храму портрет якогось небожителя. І це в тут церкву, в яку ще якусь сотню років тому прапрапрадід відніс ікону, що плакала і сльози спалили обрус. На цій легенді виховувалися цілі покоління родини Ґідзінських, а потім і Козаків. Кажуть, що десь в архівах мав би бути спогад про це, але мені невідомо достеменно. Знаю, що досі на празник процесія урочисто обходить з цією іконою навколо церкви.

То що мав зробити мій тато? Відмовитися і втратити роботу, а навіть і щось більше? Піти супроти себе і традицій нашого роду? Він обрав хитрість і разом зі своїм старшим колегою бухгалтером колгоспу пішли на пиво в чайну, де спершу "забули" про відкриття музею в церкві, а потім зробили все для того, що вже не було кому йти туди. Не мали ж вони паплюжити своїм оп'янінням комунізм. Так їм обом вдалося зберегти своє Я, роботу і партійний білет. Із цими словами тато простягнув мені ту книжечку з яскраво-червоною обгорткою і сказав:

- Порви і кинь у вогонь.

Мені повторювати двічі не треба було. І ми потім зачаровано дивилися як полум'я знищує все те, що колись нищило цілі покоління українців. І всі свято вірили, що цей жах не повернеться ніколи.

Цей момент я згадувала вже через багато років на Майдані. Особливо у той час, коли мала зневоднення і мене відправили із супроводом на кілька діб у Бровари. Господиня квартири давала мені пити і їсти малесенькими порціями, щоб "не було скруту кишок", а також годувала мене розповідями про комунізм і російське бажання все повернути "на круги своя".

Цей момент завжди згадую і за кордоном, бо у Великий Британії про Україну знають не більше, аніж тоді, коли я по той бік Ла-Маншу рвала і палила татів партійний білет.

Не стало їм більше відомо про українців і після розстрілу на Інститутській у Києві, а також після того як почалася війна. Лише для нас війна - курва. Наші втрати нікого не болять у світі. І це нічого нового. Але вони болять нас - українців і не відпускають. І це незважаючи на корумповану владу, на відсутність державної опіки, на те, що на державу не можна покластися (уявляєте, в Англії народ розраховує на державу у всіх питаннях!!!), незважаючи на пропаганду, на ритуальне розпалювання того вічного вогню нетерпимості і ненависті, незважаючи ні на що Українці залишаються людьми у таких тяжких обставинах.... І я, проживши за кордоном енну кількість років, ще більше пишаюся і захоплююся. І цього відчуття мене не позбавить навіть величезна кількість корисних ідіотів і при владі.