Якщо відверто, то до Майдану (Революції Гідності) я взагалі не замислювалася про долю української нації. Можливо, тому що жила в Одесі, і не відчувала особливої різниці між росіянами і українцями. Звичайно, я завжди раділа тому, що у мене є громадянство України і що я можу спокійно жити в цій країні. Адже Україна завжди, навіть в найскладніші часи, відрізнялася толерантністю до людей інших національностей і віросповідань.
На Майдані ж моє ставлення до України та українців зазнало істотних змін. По-перше я зрозуміла, що менталітет українців зовсім інший, ніж у росіян. Я б навіть сказала, що він більше нагадує мені менталітет кавказьких народів.
Волелюбність, незалежність, незмінне прагнення до того, щоб мати власну думку і відстоювати її, якщо треба - і ціною життя. Це те, що я побачила в українцях на Майдані. З того часу моя думка з кожним днем лише зміцнюється при зустрічі захисників України на фронті.
Тепер я справді пишаюся українським громадянством, люблю цю країну і поважаю цей народ. І робитиму все, що в моїх силах, щоб допомогти цьому чудовому народу здобути те, на що він заслуговує - вільного та гідного життя.
На жаль, я ще не дуже добре знаю українську. Втім, багато хто навіть серед етнічних українці в мають таку ж проблему. Хоча мова спілкування і є одним з основних чинників об'єднання і самовизначення народу. Але я впевнена, що дуже скоро ми всі разом подолаємо ці проблеми і негаразди і будемо жити в такій країні, до якої прагнемо і за яку ризикуємо своїми життями.
Немає коментарів:
Дописати коментар