Олена Добровольська

Хто я така щоб когось судити? Я знаю лише про себе.

Я знаю, що мені, людині, що навчалась в українській гімназії, яка не розуміє точних наук російською, писати перші тексти та коментарі українською було вкрай важко. Адже за багато років я втратила навички. І саме тому я, як ніхто, знаю, як з часом випалюється мова з життя.

Я знаю, що була впевнена - хей, це простіше простого, знову згадати, миттєво - спалах і ти вже україномовна. Але ні. Перше, що мене спіткало - це сором, що я підбираю слова.

Я знаю, що я не буду вступати у мовні дискусії. Я просто зробила свій вибір. А ще я знаю, що жодні приклади з інших двомовних (і навіть більше) країн тут не життєздатні, бо у тих країн немає спільного кордону з ворогом.

Я знаю, що мені ще багато над собою працювати. Але я часом виявляю пустоту, коли намагаюсь знайти російське слово для перекладу.

Я знаю, що я припинила слухати російськомовні пісні.

Я знаю, що я буду захищати домінуючий статус української мови всіма можливими для мене засобами, хто б що не казав. Бо кожен захищає те, що він вважає своїм. Особливо, коли країна у вогні.

Я знаю, що все можливо. І це був пост не про мову, а про мене. Вітаю себе і всіх з Днем Рідної мови.