Олександр Чижиков

Я жив в українському світі в школі і став українцем,коли ми ставили «Давню казку» Лесі Українки і Карпенка-Карого «Сто тисяч».Коли майже всю напам'ять вивчив «Катерину» Шевченка, і сприймав поеми  «Гайдамаки» і «СОН», як викладення уривчастого короткого курсу історії України.Я слухав і багато цікавого про УКРАЇНСЬКУ ІСТОРІЮ від вчительки української - УМАНЕЦЬ ТАМАРИ ЯКІВНИ, родом з Черкащини, про яку в радянські часи не писали в доступних ЗМІ.

1975-у році , вступивши в ХАІ, у віці 18 років я перейшов в спілкуванні на російську, і це, в моєму розумінні, певною мірою був відхід в штучний світ поняття радянський народ.

 Але, треба знати ХАРКІВ,щоб зрозуміти, що там є потужний пласт УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ і української інтелігенції які мають вплив на повсякденне життя .

   Говорячи критично,  в українську ментальність я повертався , починаючи з демократичних рухів кінця 80-х років ХХ сторіччя, в яких приймав участь в Кривому Розі.

 Повертався на Майдані восени 2004 року.

   В УКРАЇНСЬКИЙ СВІТ я повертався в 90-і роки ХХ сторіччя,коли перейшов в спілкуванні на УКРАЇНСЬКУ МОВУ.

  Я народився в Черкасах в 1957, в сім'і черкащан  діда Титаренко Григорія і бабці - Ганни Козаченко, матері Титаренко Тамари і батька – Чижикова Олександра.У діда й бабці було десятеро дітей. Бабця  в молоді роки  прийшла з Моринець  в Черкаси на заробітки десь в 1907-08 році.В сім'ї спілкувались українською.З дитинства ЗАПАМ'ЯТАЛОСЬ : МОРИНЦІ ( в яких я був в 4-річному віці)...ДНІПРО...ШЕВЧЕНКО...БОРЩ...ВАРЕНИКИ З ВИШНЯМИ.Ці поняття ввійшли в мою дитячу свідомість разом з першими словами і відчуттями життя. В дитсадку , на Новий рік –це 1965 – святкували в українських костюмах.

 Можливо лише зараз, коли я розумію, яка скотина ПУТІН,і що тоталітарний російський режим веде війну проти мого народу,вбиваючи українських солдат, я повною мірою розумію, що я УКРАЇНЕЦЬ.